«Четвірку» двадцять років лають люди, які грали в неї як у «трійку». Ось чотири речі, які треба знати, щоб не стати одним із них.
«Треті Герої» — це релігія. «Четверті» — єресь, що вийшла 2002 року від студії, яка вже помирала. Більшість людей запустила її, побачила, що все не так, і повернулась молитися на «трійку». Половина претензій до гри — насправді претензії до того, що в неї грали неправильно.
Герой б’ється сам. Він більше не стоїть за кадром з книжкою заклинань. Він виходить на поле бою, б’є, отримує по голові й може впасти. Тому прокачаний лицар — не прикраса армії, а її найкращий боєць, а маг без охорони — смертник.
Армія ходить без героя. Загони рухаються картою самі: захоплюють шахти, збирають ресурси, підводять підкріплення. Між містами є каравани. Хто тягає всіх істот за одним героєм, як у «трійці», програє тому, хто грає трьома руками одночасно.
Герой більше не стоїть осторонь. Він б’ється сам — і сам падає.
Місто змушує вибирати. На рівнях з другого по четвертий у кожному місті дві істоти, а збудувати можна лише одну. Друга в цьому місті вже не з’явиться. Це не жадібність розробників, а головне рішення в грі: від нього залежить, яку війну ти вестимеш.
Бій — це позиція, а не черга. Удар і відповідь у ближньому бою відбуваються одночасно, тож навіть перший удар коштує крові. Лучники й маги вирішують більше, ніж кількість мечів, а хто кидає все в лоб, кладе армію за два ходи.
Наш порт нічого з цього не змінює: та сама гра, ті самі правила, обидва доповнення. Тільки карта тепер оновлюється 60 разів на секунду замість 20, а кампанії — українською, крім The Gathering Storm. Решта — на твоїй совісті.